Угодно было Богу
Нас в Аникщяй собрать,
Чтоб Господа прославить,
С души нам тяжесть снять.
Мы слушали, вникали,
Делились, кто чем мог,
В молитвах съединялись,
Чтоб нас услышал Бог.
Мы прославляли Бога,
От всей души молились,
В глазах сверкали слёзы,
Но лица всех светились.
А вечером общенье
Собрал Господь в кругу,
С шикарным угощением
Принёс, кто что могу.
Назавтра в воскресенье
Все собрались любя
На хлебопреломленье
Прославить вновь Тебя!
Мы Духом наполнялись,
Касался Дух Святой
Молитва ободряла,
Давала мир, покой.
Почаще собирай нас,
Любимый наш Отец
И на пути блаженном
Ты сбереги овец!
Комментарий автора: Один раз в году мы едем в разные города на женскую конференцию. Во второй строчке Аникщяй-так называется городок, в котором проходила конференция
Леокадия Янкаускене,
Литва
Родилась и живу в Литве. С детства посещала католическую церковь и считала себя верующей. Но только, когда приняла в своё сердце Иисуса, как своего Спасителя, почувствовала огромную разницу, что значит быть верующей. Сердце наполнилось такой теплотой и радостью, что мне захотелось писать стихи. Слава Господу за Его милость! Мир вам дорогие дети Божьи! e-mail автора:liodia@rambler.ru
Прочитано 10624 раза. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
